Моя люба жінко, я не певна, чи знайомі ми з тобою, чи перетинались якось наші шляхи на просторах буремного інтернету або справжньої чашки чаю. Тож, якщо ні, і тобі незнайомий мій голос, читай все що буде далі голосом людини, за якою ти дуже скучила або яку якнайбільше хотіла б зараз бачити перед собою.
Моя люба.
Як твоє буття?
О котрій ти сьогодні прокинулася? Чи спала ти у теплих носочках, чи ти зараз десь у країні пекучого сонця?
Що тобі сьогодні наснилося? Чи були там котики та синє небо?
А що в тебе було на сніданок? Так-так, мені то дуже важливо, не просто так питаю. Хочу, може, і собі взяти за звичку готувати тости з яйцем, і випивати горнятко кави на вулиці.
Вже, мабуть, і осінню пахне вранці.
А що сьогодні ти ще планувала зробити?
Дочитати ту книжку яку ти ще почала в березні?
О, я теж планую все ж таки дізнатися, чим скінчилася історія дідуся Уве із книжки Фредеріка Бакмана.
Що ти кажеш?
Що було то все не на часі та припало пилом на підвіконні?
Розумію.
У мене теж багато «книжок» і «справ» оселилися великою підвіконною грудою.
Але ж бачиш, як то виходить.
Ми з тобою пережили саму страшну зиму, мабуть, в нашому житті, а тут вже наступна майорить десь за горизонтом.
Чуєш?
Пережили.
І весь цей час наші тости та кава були з нами.
Були полотном нашого життя, а війна була і буде лише ниткою. І тільки тобі вирішувати, скільки місця й часу на твоєму полотні тій нитці займати.
Тож, які плани сьогодні на вечір? Може, замовити нову осінню постіль? А може, прибиратися серед свічок та запалити їх всі разом?
На честь того, що буття неминуче триває.
На честь того, що мені так важливо, щоб Ти продовжувалась.
На честь того, щоб жодна трагедія не вкрала вогник буття з нашого серця.
Я тебе так міцно обіймаю.
І підіймаю свою чашку чаю за кожну рослинку і краплинку, закарбовану у фотографіях твого телефону.
За кожну мить твого буття.
За кожен твій подих.
Слава
Instagram: @slava_karpenko